Тема 32. Економічні системи країн світу

Інші варіанти політичної системи країн визнають головними цінностями свободу людини, виробництва, ринку і свободу підприємницького інтересу та діяльності. Даючи кожному реальну свободу, така система робить вільною всю країну. А оскільки ніхто сам собі не бажає зла, то за вміло сформульованих законів добробут кожного поліпшується в міру його сил і можливостей. Таке суспільство називається демократичним, бо, дбаючи про кожну конкретну людину (індивіда), воно відтак дбає про весь народ. Тут є і багаті, і бідні, але навіть бідний тут незрівнянно багатший від середньостатистичного члена тоталітарного суспільства.

Демократія і тоталітаризм уособлюють протилежні полюси політичного спектра. У системі представницької демократії громадяни періодично обирають осіб, які представлятимуть їхні інтереси в органах влади, а політичні свободи гарантує їм конституція. За тоталітаризму політичну владу монопольно привласнює партія, група чи особа, обмежуючи основні політичні свободи громадян.

Завдання. Наведіть приклади країн, у яких ще й досі існує тоталітарна система. Що ви можете розповісти про їхню економіку?

Із попередніх тем, а також з курсу історії ви довідалися про традиційне, аграрне, індустріальне та інформаційне суспільство. А щойно згадані тоталітаризм чи демократія є формами правління в суспільстві, тобто стосуються його політичної системи.

Традиційному й аграрному суспільствам відповідає неринко-ва економіка. Індустріальному і сучасному, інформаційному, суспільствам — ринкова.

Ніхто не здатен зупинити історичний розвиток суспільства від аграрного до індустріального і далі — до інформаційного, отже, — від неринкової економіки до ринкової. Водночас у кожній країні реальна економічна модель формується під впливом її політичної системи та особливостей господарювання.

У країнах, де економічні інтереси конкретних громадян домінують над інтересами системи, функціонує ринкова економіка. І навпаки, у країнах, де нібито загальним інтересам надають пріоритетного значення, протиставляючи їх індивідуальним і не дбаючи про кожного зокрема, держава контролює підприємства і жорстко регулює або зовсім відсторонює від господарського життя особисту ініціативу людей. За таких умов навіть у сфері культури людина не може повністю реалізувати свої можливості.