Розділ III

1967 p. ухвалено рішення про створення єдиних органів управління для всіх цих трьох об'єднань. Саме тоді почали говорити, що головною метою сформовуваного Європейського Економічного Співтовариства є створення єдиного економічного простору. У грудні 1969 р. в Гаазі ухвалено рішення про розширення ЄЕС. Із 1 січня 1973 р. до «шістки» приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, у 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія і Португалія, 1995 р. — Австрія, Фінляндія і Швеція. До початку 1993 р. було утворено Спільний ринок — простір без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечувалися чотири свободи: пересування товарів, послуг, робочої сили й капіталу.

Згодом з назви Європейського Економічного Співтовариства було вилучено слово «економічне» на підтвердження того, що віднині вирішуватимуться не тільки завдання економіки, а й питання інтеграції у політичній, культурній, соціальній та інших сферах. Це нововведення було закріплене договором, підписаним у 1992 р. у нідерландському місті Маастрихт. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р. Саме від цього дня європейські співтовариства стали офіційно називатися Європейським Союзом. Нині Союз налічує 15 держав-членів із населенням понад 370 млн осіб.

Із 1 травня 2004 р. Європейський Союз поповнять ще десять нових членів: Польша, Чехія, Словаччина, Угорщина, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Словенія, Кіпр. Таке рішення прийняли загальнонаціональні референдуми, які впродовж 2003 р. відбулися у цих країнах.